Микола Аркас: сторінки юнацького щоденника

Шановна громадо!
У назві нашої просвітницької газети закарбоване імено видатного діяча української культури Миколи Миколайовича Аркаса (1853-1909). Організатор, керівник і меценат миколаївської "Просвіти", автор популярної опери "Катерина", творець науково-популярної "Історії України-Русі", він є для нас взірцем просвітянина та громадянина, українського патріота, городянина-миколаївця. Тож обіцяємо: у кожному числі "Аркасівської вулиці" друкуватимемо матеріали про Миколу Аркаса та його рід. Звертаємося до науковців, дослідників Аркасового роду з проханням надсилати нам свої матеріали, статті, замітки, світлини, повідомлення, пропозиції… Нехай наше видання стане енциклопедією аркасознавства для сучасників та джерелом для майбутніх дослідників і популяризаторів життєвої дороги роду Аркасів. Будемо раді гуртувати довкола нашого видання дослідників та популяризаторів цієї унікальної епохи української історії та культури. Пишіть на адресу: 54042, Миколаїв-42, а/с 75. Ласкаво просимо! Нехай нас гуртує та спонукає до конкретної праці в ім'я України цей благородний, красивий і діяльний чоловік - Микола Аркас.

Голова редколегії "Аркасівської вулиці"


Нові часи диктують історикам і нові історичні підходи в дослідженнях. Все частіше історичний текст наповнюється постмодерністськими студіями, які дозволяють почуватися вільніше серед накопиченого джерелознавчого матеріалу, збагачують науковий апарат новими інструментами. Історія починає межувати з літературою, що відкриває для історика нові, ширші, захоплюючі обрії.

У Миколаївському краєзнавчому музеї переховується частина родинного архіву Аркасів. Увесь архів не зберігся. Вперше він загинув під час облоги Севастополя у 1854 р. Вдруге - в період кривавих подій громадянської війни. Серед тих документів, що дійшли до наших часів, є безцінні. Вони розкривають Миколу Аркаса з несподіваного боку. Крізь усі хрестоматійні нашарування вимальовується дивовижна душа юнака, що відчайдушно прагнула кохання. Душа, що шукала свого місця у Всесвіті. Душа, якя намагалася відкинути буденність та зануритись у власний духовний космос, щоб повільно розгойдуватися там на вервечках юнацьких мрій. Мова йде про щоденник 22-річного Миколи Аркаса. Це - унікальний документ, що дозволяє простежити витоки свідомостіі майбутнього автора "Історії України-Русі". Тут є і повість із життя запорожців, і ліричні козацькі балади, і план майбутньої п'єси з селянського життя… Гуманітарна сутність Миколи Аркаса рвалася назовні з окреслених батьком-адміралом рамок майбутньої кар'єри, вона билася і волала під спудом фізико-математичного факультету. Вихід та розраду його душа знаходила наодинці зі щоденником.

Записи в щоденнику він робив щодня, починаючи з 15 січня 1875 року. Майже постійно Микола писав, що треба готуватися до вступних іспитів, і щоразу ж повідомляв свого паперового друга, що йому неможливо взятися за підручники. Повідомляв мимохідь, бо головною темою, що заступала решту дрібниць на зразок навчання, було, звичайно, кохання. Цим почуттям жила душа юнака.

Предметом уподобань нашого земляка стала вишукана одеська панянка Глафіра Франкевич. Хоча Аркас, як примара, ходив за нею і всім своїм глядом виказував найщиріші почуття, його кохання лишалося без відповіді.

Три місяці тривала ця маячня. Багато сторінок щоденника списав Аркас, аналізуючи стратегію й тактику дій щодо красивої й гордої Глафіри. Та все дарма. Вона його не любила. Остаточно збагнувши це, Микола не побіг світ за очі, а спокійно підбив підсумки: кого ж він взагалі любив за своє свідоме життя? Виявилось, що починаючи з 13 років, почуття закоханості торкнулося його серце чотири рази. І перо майбутнього автора опери про нещасливе кохання вивело в хронологічному порядку імена чотирьох обранок, термін кохання, порядкові номери - і завмерло. Ярина…

Це ім'я аркасознавцям знайоме. Це та сама Ярина (в деяких дослідженнях помилково названа Оксаною), селянка з селища Богданівки, що протягом 3 років була коханою дівчиною Миколи Аркаса. З нею він мріяв одружитися й жити простим селянським життям. Пастораль у стилі пастуха і пастушки… Ясна річ, батьки юнака твердо стали тому на перешкоді. Але вся палітра юнацьких почуттів лишилася в душі Миколи назавжди. Це виказує щоденник.

Згадка про Ярину, цей яскравий ліричний спогад, - перлина аркасівських щоденникових записів. Якою соковитою й живою відразу стала його мова! Якою майстерністю сповнені описи природи, що виступає повноцінною діючою особою оповіді, якою чуттєвістю пронизаний кожен рядок.

Беру до рук цього юнацького щоденника, і перед очима картина: мерехтить свічечка, за вікном лютує Явдоха, а за столом, у дешевшому одеському готелі, сидить юнак із осяйним обличчям і пише щось у великому чорному зошиті. Час пливе повільно, з кутків насуваються тіні, але юнача душа випромінює стільки добра й світла, що кімната стає теплішою і привітнішою. Нехай не покохала його холодна одеситка Глафіра, нехай батько не надсилає грошей і в кишені немає й 20 копійок, нехай скоро іспити і треба братися за книжки, але… то все пусте. Головне - той глибокий теплий струмінь, що тріпоче в серці і зігріває душу. Він для нього цієї хвилини - найдорожчий, останній притулок від життєвих марнот.

Та попри все виникає питання: чому нерозважлива Глафіра Франкевич знехтувала коханням адміральського сина? Сина головного командира Чорноморського флоту і портів? Без сумніву, кожна розсудлива молода панянка мріяла б про таку партію. Але треба було знати і молодого Аркаса. Без грошей (батько його не панькав), вбраний у селянську свитку, він, навіть у присутності вишуканого світського оточення, виключно розмовляв "мужичою мовою", хоч і володів французькою. Повноту картини доповнювало взуття хлопця. Оскільки за браком коштів аркасу доводилося ходити пішки (а мова йде про лютий-березень), то й чоботи його мали відповідний вигляд.

Взагалі одяг та зовнішній антураж мало турбував Миколу. Зручно, то й добре. Молода ж одеситка Глафіра Франкевич, вбрана за останньою модою, мала на це дещо інший погляд.

Хоча молоді аристократки й не захоплювалися Миколою, йому щастило на друзів. Багато сторінок щоденника присвятив він Маркові Кропивницькому. Юнак усім серцем переймався проблемами товариша, його скаргами на брак гарних українських п'єс. Саме для нього він спробував написати багатоактну драму з селянського життя, але швидко охолов до цього наміру. Його витіснило прагнення написати повість "Калниш".
Цікавим є той факт, що в щоденнику немає сторінок, присвячених вболіванням за долю рідної України. Та це було б і неприродньо у такому приватному щоденнику. Але є одна-єдина фраза, яка коштує багато: "Посварився з Диком за Україну". Дик - син батькового приятеля, й він теж навчався в університеті. Ця фраза є знаковою. Перед нами зачаток світогляду майбутнього засновника "Просвіти".

І вже потім - ані спротив могутнього батька, ані перші непорозуміння з дружиною, ані грошові нестатки не в змозі були зламати цю стійку, цілісну натуру.

На завершення хочу додати: ми не знаємо, як і звідси, з яких пасіонарних небесних утворень беруться такі постаті, як Аркас, де вони проходять свій гарт, звідки черпають силу й наснагу. Ясно одне: на Південній Україні роду Аркасів немає рівних, і з цієї скарбниці ще черпатиме не одне покоління.



Тетяна Березовська,
історик, старший викладач
Миколаївської аграрної академії


Джерело: http://www.arkas-proswita.iatp.org.ua/arkas2.html